Коли за тобою надзвичайно ясним і прозорим ранком прийде смерть, я тихенько збужу тебе і допоможу зібратись. Вона прийде не сама. Ти уважно і шанобливо подивишся у вічі тим дивним істотам, що приходять з нею. Ти посміхнешся і запропонуєш їм усім кави.
Вона подивиться на тебе і ледь похитає головою під капюшоном без обличчя. Потім протягне суху сильну руку і допоможе підняти рюкзак. Одна з істот без слів спитає тебе, чи нічого не забуто. В цю мить з твоїх очей зникне збентеженість. Погляд стане твердим і спокійним. Ти подивишся на мене і я відчую приплив гордості.
Ми не скажемо жодного слова. Просто довго дивитимемось у вічі одне одному. Хтось скрипне дверима і твій погляд провалиться крізь мене в далечінь, відому тільки тобі і твоїй смерті. Вона пропустить тебе вперед в дверях. Подивиться на мене і легким рухом запропонує піти з вами.
Я залишусь.
Вона кожного разу це пропонує. І кожного разу я залишаюсь.
