Кліп виймає мозок, стріляє в нього впритул і потім кладе на місце незворотньо зіпсованим. Ефект ментальної бомби гарантовано.
Дякую товаришу
October 2007 Archives
Останній кольценосець Кірила Єськова.
Реалістичний апокріф "Володаря кілець", який я прочитав з таким-же задоволенням, як "Чорного Баламута" Олді.
Якби не зірвана поїздка в Перу, то було-б на одну країну більше. Але і так непогано.
Кумедно, але зараз для мене головним досягненням Майдану-2004 є те, що відМорожена падаль не пройшла до парламенту.
Пропоную прийняти участь у похованні політичного трупа Ж-)))
Коли я чую від всяких емоційно обдарованих (цей термін тут щоби не матюкатись) персонажів типу цього фрази типу "наш народ до цього не готовий" мене душить злоба. Хоча по-правильному я маю співчувати: нема в людини розуму, гуманітарій-емо, така собі інфантильна тварючка, ну чого, здавалося-б, на неї злитись?
Продовження буде...
Невеличке непорозуміння панів та навело мене на формулювання іще однієї причини руйнування совка. Виношу з коментів:
Проблема совка в тому, що маючи космічні польоти люди не мали значно важливішого. Що, крім абстрактної гордості, було людям з космічних польотів?Космічні польоти - були, добротна освіта - була, ентузіазм - також був, соціальна захищеність - одна з найкращих у світі була. І що?
Я впевнений, що людям, які є рушійною силою суспільства конче необхідна свобода. В тому числі cвобода ставити під сумнів та перевіряти досвід інших. А от останнього не було. Людям нав'язували типу закінчену картину світу і не давали можливості її перевірити. Навіть гірше, при перевірці якихось аспектів цієї картини виявлялось, що в деталях вона бреше. Виникала недовіра до всієї картини в цілому. Що і призвело до того, що активна частина суспільства почала працювати на руйнування совка.
Довгий час мені було неприємно говорити з батьками про політику. Сьогодні нарешті збагнув, чому: вони надто сильно переймаються деталями взаємовідносин суб'єктів політичного життя в той час, коли для мене все, що показують по телевізору і більшість з того, що пишуть в газетах є не більш ніж клоунадою, таким собі реаліті-продовженням Шоу Довгоносиків.
Засоби масової інформації не виконують свою головну функцію: вони розважають свого споживача політичними баталіями замість того, щоби його інформувати про реальний стан справ в країні. Заради справедливості треба зазначити, що деякі інформаційні ресурси намагаються інформувати, але це здебільшого інтернет видання, які доступні сьогодні не більш як 10-12 відсоткам наших співгромадян.
В Україні - бенефіс псевдосвободи слова. Це такої собі свободи слова, коли пресі дозволено будь-яким чином піарити політиків: хочеш - добрим словом пропіарь, хочеш - брудом полий. Мені дуже хочеться, щоби впливові ЗМІ, типу національних телеканалів та газет, нарешті награлись в цей піар та перейшли на наступний рівень - почали писати про реальний стан справ у державі, писати про політику, як про продовження економіки.
Я хочу, щоби наші ЗМІ інформували нас про реальні проблеми суспільства та держави не побоюючись наступити на мозолі конкретним людям. Таких проблем багато: стан ринку нерухомості в Києві та іниших містах, неефективність системи освіти і мракобєсіє в Академії Наук, відсутність закону про приватну власність на землю і загальна кількість землі сільськогосподарського призначення, відсутність професійної армії, енергетична незахищеність держави у вигляді монополіста на постачання нафти/газу та відсутності власного замкнутого циклу в атомній енергетиці. Короче, проблем - валом. І по кожній можна писати не те, що статті, а цілі книги.
Невже товаришам журналістам цікавіше піарити якихось клоунів? Думаю, що ні. Скоріш за все або нашим журналістам не вистачає професіоналізму, або сміливості, або редакційна політика не дозволяє чіпати "впливових" людей та все, що пов'язано з їхніми інтересами. В будь-якому випадку свободи слова в Україні поки не існує.
