Те, що я існую, говорить про те, що мої предки Голодомор пережили.
Коротко:
Сім'я одного мого прадіда по материнській лінії пройшла його без втрат, бо мого двоюрідного діда Діму в 31-у забрали в з КПІ в Москву. Взимку 32/33-го він отримав від сестри коротенького листа, що батько (мій прадід) вже не може ходити, бо опух з голоду. На питання "що там у вас коїться" йому через знайомого в Києві передали листа з детальним описом ситуації. Він виписав в Москву старшу сестру, яка сушила сухарі і мішками слала їх в Кам'яну Греблю. В лютому 33-го сусід мого прадіда від голоду збожеволів та забив на м'ясо дружину і сина. Забрали його коли він, з'ївши цілком дружину, доїдав дитину.
Другий прадід був головою колгоспу в Воронезькій області. Як посадова особа, він отримував 400 грамів хліба на добу, з якого жила його сім'я. Восени 32-го він залишив біля 15 кілограмів збіжжя сім'ї багатодітної вдови в його селі. Взимку, під час голоду, коли це випливло, за ним прийшли. Він помер на етапі в Сибіру. Хліб сім'ї, звісно, видавати перестали. Весну зустріли в порожній хаті, бо майже все виміняли на їжу на Воронезькому базарі.
Предки дружини, з Харківської області, були не суперзаможними, але дуже віруючими. Голодомор вони пережили міняючи золоті оклади з численних ікон на їжу в російських селах за якусь сотню кілометрів, в яких голоду не було. Причому частина золота йшла на те, щоби проходити кордони між районами, де був голод, і де не було.
Обидва прадіди по батьківській лінії - з Росії, з Тамбовської області. В 33-у в них все було нормально. Правда за 12 років до того в них там червоні інший шабаш влаштували, але про то іншим разом.
І при цьому існують пісюхи, для яких голод 33-го - не більше як інформпривід одного рівня зі сваркою наших сучасних політиків. Мені це якось важко в голові вміщується, якщо чесно.
