Дружина мого давнього друга і наша з Юлькою хороша подруга займається фотографією. Переважно весільною. Робить такі прикольні романтично-фінтіфлюшечні фоточки для дівчаток. Мені чомусь завжди здається, що вони всі мають такий насичений рожевий відтінок.
Але наступна її робота трохи вибивається з загальної канви.
Слайд-шоу з кікбоксерського поєдинку. Музику краще слухати в навушниках.
Пів-справи зроблено. Компанію ми відкрили та банківський рахунок для неї (вони тут кажуть business account) отримали. Залишилось зробити так, щоби на цей рахунок почали падати гроші :-)
Не знаю, з чим це пов'язано, але я ще не бачив жодного американського авіарейсу, який-би вилетів вчасно. Тобто, затримки бувають всюди. Але такого систематичного ігнорування розкладу, як в Штатах, я не бачив ніде.
От і вчора в JFK ми почали вантажитись в літак через 20 хвилин після того, як мали злетіти і ще годину стояли на ЗПП в черзі. Можливо, справа в тому, що американці відносяться до авіарейсів, як ми - до маршрутних таксі з Петрівки на Троєщину.
Забув дещо: поки ми хворіли я робив глінтвейн з Сапераві марок Тбіліно і Теліані. З Сапераві Тбіліно нам глінтвейн сподобався більше, смак Теліані був дуже жорсткий.
Через 10 годин ми летимо в Штати. Знову в Баффало, до Великих Озер. Цього разу я лечу відкривати компанію, Юлька - відпочивати, провідувати її батька і мого тестя і ходити по магазинам.
Цього разу ми забезпечили себе ще й канадською візою, тож зможемо подивитись на Ніагару і з іншого боку.
Ви думаєте, це вам хріново, коли у вас грип? Подумайте ще раз. Уявіть, наскільки хріново вірусу: він попадає в незнайоме середовище, тільки ніби починається життя, як тут загоряються червоні лампи, сирена - активізується система безпеки організму і середовище стає геть ворожим, на тебе починають полювати. І навіть здатись не получиться, полюють щоби знищити. Причому так полюють, що хрін сховаєшся. Тільки-но десь тебе помітили, як просто зі стін на тебе починають падати і рвати на шматки. У тебе є шанси, звісно. Але не більше, ніж один до десяти тисяч.
P.S.: хороший глінтвейн получився.
Захворіли. Обоє. Холодний душ, гаряче питво. Зготував глінтвейн. Меду не пожалів, смачний. Голова другий день відмовляється напружуватись, хоча роботи - прірва.
Специально для российских камрадов. Ниже - куча букв, которые были-бы восприняты большинством украинцев, как монолог Капитана Очевидность:
Разница между украинцем и русским не столько в быте, сколько в мировоззрении.
Россиянам свойственны мессианство, то-есть тяга и приверженность к некой идее, доверие к руководству (хану, барину, царю, генсеку, президенту) и, как следствие, готовность к мобилизации. Почему свойственно и что является первопричиной, мессианство или доверие? Не знаю, но факт на лицо. Может это еще с ордынских вермен осталось. Наличие этих двух качеств дает превосходные результаты, когда нужно резко напрячься и выиграть войну, например, или "догнать и перегнать". С другой стороны, запорожские полковники, особенно Богун, откровенно брезговали московскими боярами за то, что те называли себя "царя холопами", то-биш рабами, не понимая такой высокой готовности быть частью иерархии. Исходя из вышеизложенного, для россиян критичным является наличие хорошей сверхидеи и правильного, не гнилого, руководства.
У нас-же ситуация практически зеркальная: каждый - сам себе хозяин и голова, и на одного козака - два гетьмана. Любая власть - выборна и временна. Будет гетьман хреново выполнять свои обязанности - потерпим-потерпим, да и устроим ему Чорну Раду. То-есть если среднего россияниа отличает активный поиск сверхценной идеи, то среднего украинца нужно еще убедить в том, что некая идея стоит того, чтобы оторваться от своих вуликів и че-нибудь сделать. Правда, если убедить, то на выходе получаеш весьма заряженного и упорного бойца. Настолько упорного, что одновременное наличие нескольких сильных идей в украинском обществе несколько раз приводило к гражданским войнам.
По-моему, украинская идея, сформулированная предельно коротко будет звучать как "Хозяин - я". И пусть там всего хозяйства - кот наплакал, это не играет никакой роли, главное - мировоззрение. Такая идея не поддается эррозии, как марксизм-ленинизм например, но является в некоторой степени проблемой, когда общество встает перед необходимостью построить государство. Если добавить к этому тот факт, что средний украинец не любит и не очень стремится договариваться, предпочитая хозяйничать на своем куске, то получим ситуацию, которую можно наблюдать сегодня в украинской политике.
Идем дальше: россиян исторически отличало и отличает поныне активное стремление завоевывать или покупать право принимать решения за других. Например, для лоббирования своих интересов они с готовностью покупают как отдельных политиков, вроде Герхарда Шрьодера в Германии, так и целые группы влияния, как например в Украине. То-есть они тратят реальные ресурсы на закрепление за своей идеей геополитического пространства и за собой - права принимать решения. Отсюда, видимо, ростут ноги у российского мифа о том, что Россия якобы содержит Украину: украинская группа влияния в самом деле получает какое-то количество плюшек от российской стороны. Российская сторона использует это в пропагандистских целях. При этом украинские потребители плюшек отнюдь не стремятся афишировать эту братскую помощь прекрасно зная, как неохотно средний украинец расстается с правом быть хозяином и принимать решения самому. Кстати, из вышеизложенного следует, что часть украинской группы влияния (возможно даже самая затятая) работает на российскую идею по убеждению.
Поэтому в Украине утверждение типа "Россия для Украины - хозяин в доме" может быть встречено в лучшем случае снисходительной усмешкой.
В меню ресторану "Рішель'є" в мене з'явився новий фаворит: лосось "Теріякі". До нього хороше біле і смачна легка вечеря гарантована. Якщо однієї риби замало, то під пару додаткових бокалів білого можна взяти сирну тарілку.
Рекомендую.
Тільки-що вперше в житті взяв в рот "Мівіну". Ніби нічого так, але боюсь і чекаю наслідків.
Дістав набір брусків і наточив ножі.
Знадобилось приблизно 150 хвилин для того, щоби перевірити кілька гіпотез щодо переповнення стеку в PGOCaml і знайти проблему. Справа, як виявилось, полягала у використанні List.map для відображення списку текстових значень, які бібліотека отримує з бази, в типобезпечний список кортежів (tuples).
У функціональному програмуванні розрізняють два види рекурсивних функцій: tail-end recursive та non-tail-end recursive. Відрізняються вони тим, що функції першого класу для роботи МОЖУТЬ використовувати стек фіксованого розміру, в той час як для другого класу функцій розмір стеку, що використовуватиметься, лінійно залежить від кількості елементів вхідного списку. Фокус в тому, що tail-end рекурсія легко може бути скомпільована в цикл, чим користуються всі розробники функціональних мов. List.map відноситься до non-tail recursive, що і призводило до падінь в бінарній версії та вильоту виключення Stack_overflow в байткодовій.
Тож, очевидним рішенням стала заміна функції другого класу функцією першого, що конкретно в даному випадку ще й трохи підвищило швидкість роботи. Рішення сформувалось в патч, який я сьогодні закинув у список розсилки розробників PGOCaml.
