Цей жарт зробив мій тиждень, не можу не поділитись:
Спочатку періодична система елементів наснилась А.С. Пушкіну. Але він нічого не зрозумів.
October 2009 Archives
Прочитав "Душегуба". Змальовано зі справи Ульмана. Написано із знанням справи, цікаво і, як на мене, дуже схоже на правду.
Мабуть саме тому при першому розгляді присяжні визнали Ульмана невинним. Це вже потім, коли суд перерозпочався в режимі "трійки", Ульмана і ще трьох офіцерів визнали винними.
Отныне в Свято-Успенском Патриаршем Одесском, Свято-Пантелеимоновском, Свято-Ильинском и Свято-Иверском мужских монастырях будет возноситься молитва о том, чтобы Господь вразумил, скорбями и болезнями озлобленных, обезумевших клеветников на Христа и Его Святую Церковь, Ольгу Князь, Светлану Годовенко и Лилию Фещенко.
Вони будуть бажати зла кореспондентам газети "Сьогодня", що написали достатньо толерантний, як на мене, огляд цін на ритуальні послуги одеських православних храмів.
Вже 38.2 :-(
У відповідь на "Нужно ли вообще наказывать человека, который раскаялся в своём преступлении ? И если нужно - то зачем ?" маю сказати наступне:
З філософської точки зору, реагувати на злочини, катастрофи та геноциди (ширше, на помилки), треба тільки для того, щоб запобігти їх повторенню у майбутньому. Якби каяття людини було 100-відсотковою гарантією неповторення злочину (помилки), то карати потреби не було-б.
Але по-перше, в реальному світі існують рецидивісти - люди, що скоюють злочини знову і знову. Тому суди, розглядаючи справи, приймають до уваги масу обставин, які призвели до скоєння злочину і тим, хто помилився вперше, зазвичай виносять легші покарання. А по-друге, каяття - це така штука, перевірити яку можна тільки уважно спостерігаючи за людиною, що покаялася. Тому велика кількість статей Кримінального Кодексу тільки пом'якшує покарання при чистосердечному каятті, але не скасовує його зовсім.
